Релігії народів світу

Розділ ІІ

1. Класифікація релігій. Еклектичні. Нові та синкритичні форми релігій.

а) Типи і класифікація релігій

б) Релігія, напрям, церква, віросповідання, секта, школа, орден.

У наш час на земній кулі існує близько декількох десятків самостійних, окремих , оригінальних релігій. До них відносять християнство, буддизм, індуїзм, іслам, іудаїзм, конфуціанство і так далі. Релігію внутрішньо поділяють на десятки, сотні і тисячі відгалужень (напрямків). Так, християнство розподіляється на католицизм, православ’я, лютеранство, пятидесятничество, духоборів та інші. Всі вони вважають себе єдино істинними християнами. Всі ці внутрішні течії тієї чи іншої релігії в літературі називають по різному (навіть самі себе різні віруючі називають по-різному) .

Іноді – це церкви. Це крупні, історичні, давні і розгалужені релігійні організації. В християнстві це – католицька, православна, армяно – григоріанська, лютеранська церкви. Церква – це самоврядовуюче об’єднання послідовників тієї чи іншої релігії на основі спільності обрядів і догматів, що керуються єдиною ієрархією служителів культу, тобто духовенством.

В інших релігіях, різні і, як правило, ворогуючі між собою організації однієї і тієї ж релігії називають течіями (віросповіданнями), як це ми бачимо в ісламі – сунізм і шиїзм, або в буддизмі – хінаяно і махаяка.

Порівняльно нові і невеликі групи, об єднання віруючих називають сектами. Секта (від латинського secta – замкнута група людей) - окрема група віруючих (іноді досить чисельна), існуюча поряд із аналогічними релігійними групами, проте така, що відрізняється від них певними особливостями в віровченні і культі. Втім окреслена спільнота віруючих не є домінуючою серед інших. Більшість сект являє собою групи віруючих, що відішли від тієї чи іншої церкви чи общини, якими вони звичайно звинувачуються в єресі. Дійсними причинами виникнення сект завжди були соціальні противоріччя, хоча зовнішніми мотивами звичайно виступають розходження у питаннях віровчення і культу.



Найвідоміші секти у християнстві – ієговісти, накентієвці, баптисти, ісмаїліти, бехаісти, алфавіти в ісламі. Поряд із церквою і сектою існує таке обєднання єдиновірців як деномінація. Проте необхідно зазначити, що ніякої принципової відмінності церкви від релігійного об’єднання типу секти і деномінації не існує. Використання того чи іншого переліку, в цілому умовне і існує та підтримується завдяки традиції. Так, наприклад, термін секта взагалі не прив’язується до старообрядських толків або согласті (згоди).

Толк – це різновидність якого-небудь релігійного вчення або напряму головним чином в старообрядництві. Старообрядські толки розподіляються на більш мілкі течії – согласія (згоди). Ряд протестантських організацій – баптистів, мекнонітів і ін. – іноді називають сектами, іноді церквами.

Розпад на дві чи більше організацій однієї і тієї ж церкви, секти називають розколами. Так, для прикладу можна навести (вже згадуваний) старообрядський розкол в православ’ї, розкол союзу церков у баптизмі. Внутрі однієї і тієї ж церкви, секти, деномінації можуть існувати найрізноманітніші методи інтерпретації тлумачення і розуміння своєї релігії. Вони називаються школами. Такими релігійними школами в ісламі є так звані мазгаби. Внутрі католицької і православної церкви є школи раціоналістичного богослов’я (Фома Аквінський, митрополит Філарет (Дроздов), Макарічі) і містичного богослов’я (Франциск Асизський, св. Тереза із Авіли, Павло Флоренський). Внутрі даної релігії, церкви можуть виникати а іноді і утворюватися спеціальні ордени, для демонстрації захисту і виконання окремих конкретних сторін даної релігії. Так, в католицькій церкві, існують монашенскі (черничі) ордери ієзуїтів, домініканців, василіан.

В історії вивчення релігії запроваджувався ряд спроб класифікації релігійного вірування, спроби типології і систематизації релігій. За нашою думкою існуючі в світі релігії можливо і варто класифікувати за двома ознаками: а) етнічною (ознака народу етносу, як безпосереднього носія, суб’єкта релігії); б) за рівнем розвитку релігії.

А) За етнічною ознакою релігії поділяються на:

1) Релігії родоплемінні. Вони дійшли до наших часів із первіснообщинного ладу. Вони поширені зараз серед аборигенів Африки (фетішизм, магія, культ предків, анімізм) і практично повсякчас в релігієзнавчій літературі називають анімізм (анімістами); аборигенів і корінних жителів Америки та Австралії а також серед народів Півночі Росії.

2) Релігії національні. Це релігії, які поширені серед одного народу, однієї нації. До них відносять іудаїзм, індуїзм, сикхізм, конфуціанство та інші.

3) Релігії світові (транснаціональні, міжнародні, наднаціональні),які поширені серед різних народів і націй, не замкнуті національними замками. Таких релігій три: християнство, іслам, буддизм.

Б) за рівнем розвитку релігії:

1) Ранні (первісні, початкові) форми релігій. Вони породжені умовами первіснообщинного ладу (мінізм, стемізм).

2) Релігії політеїстичні. Сюди відносять майже всі національні релігії (окрім іудаїзму) і світову релігію буддизм.

3)Релігії монотеїстичні. Таких релігій у наш час 4: християнство, іудаїзм, іслам і сикхізм.

В окрему групу можна виділити так звані нові культи або релігії «нового» віку, що набули поширення на сьогоднішній день. Ці новоутворення у духовному житті суспільства 60-х виникли і поширилися у США а згодом і в Західній Європі. А також синкретичні та еклектичні форми релігій.

Синкретизм – це злиття вірувань і обрядів різних релігій, яке утворюється як результат змішання етнічних і світових релігій.

Синкретизм – це явище, що постійно виникає при поширенні релігії. Наприклад християнський культ поєднував у собі у перетвореному вигляді елементи давньосхідних (іудейської) і есипічних ритуалів.

Еклектизм – (від грецького eklego - вибираю) – змішання різних, частто протилежних точок зору, теоретичних положень, теологічних, богословських і філософських поглядів. В релігії це відсутність єдності, цілісності, послідовності в переконаннях, уявленнях; формальне, механічне поєднання різних релігій і релігійних доктрин.

Серед вище означених релігій є афро-християнські церкви і секти (кімбагізм, церква арафімів та ін.); ісламо-християнські секти (ославіти, друзи, бехаісти); буддо-християнські секти (хао-хао, бінь-ксюань); іудео-християнські (мормони).

Окремо скажемо про нові або «нетрадиційні» релігії. Вони досить широко поширюються серед молоді, в основному, студентської і певних прошарків технокритичної інтелігенції. Таких релігій велика кількість, серед них є такі, що існують не тривалий час і мають досить значні традиції, масові і такі що являють цінність для одинаків, одіозні і цілком пристойні. До них слід віднести Мунізм, церкву Армагедону, Рух Харе Кришна, секта «Ананда Марго», Біле братство та ін.

Послідовники цих релігій і течій розгорнули свою діяльність і в нашій державі. Іомісіонери і проповідники полюють за студентами.

До національних релігій відносять:

а) Індуїзм, джайнізм, акхізм – національні релігії народів Індії;

б) Конфуціанство і даосизм – національна релігія Китаю;

в) Синтоїзм – національна релігія Японії;

г) Іудаїзм – національна релігя євреїв.

Певну цікавість для вивчення представляють релігії Індії. Найдавніші пам’ятники, що свідчать про історію релігій Індії, відносять до 3-2 тис. до н.е. втім для релігіознавця цікавим постає період з середини 2 тис. до н.е. Саме з цієї епохи історію релігій Індії поділяють на 3 періоди: ведичний, брахманістський та індуістський.

Перший період виводить свою назву від найдавніших релігійних текстів «Вед» (знання). Це різночасові зібрання текстів, які охоплюють 4 збірника найдавніший з яких є Різведа. Вона являє собою надто чисельний твір, що охоплює 1028 гімнів. Менш відомі інші збірки Самаведа (уривки з гімнів) та Яджурведа. В них утримуються тексти замовлянь і заклинань, сукупність обрядів, тощо.

Цей період характерний політеїзмом. Втім кількість богів остаточно не встановлена, в ведах є згадки про 3399 богів. Але який же бог серед них домінував? вважався головним той, до якого в конкретний момент звертався віруючий (своєрідний різновид генотеїзму). Важко з науковою достовірністю визначитися і в тому – який же серед них найдавніший. Певно це Індра, - що характеризується найбільш архаїчними рисами і надзвичайною популярністю; він персонаж більш ніж 250 гімнів, де він постає то як бог – воїтель, що уособлює у собі грім і блискавку. Подвиги Індри, урочиста перемога його над світовим драконом Врітрою, складові його маєстату, як великого небесного бога, володаря сонця і світла.

Інколи верховним і найдавнішим богом дослідниками називається Варука, бог, що уособлює нічне небо, небесні і земні води. Сонце ж репрезентує цілий ряд богів це і Сурья, і Мітра, який вважається покровителем людей і звичайно згадується в парі з Варукою і Вішну, який із Маргінального бога згодом перетвориться на центральну фігуру індійської релігії. Досить часто тексти згадують бога Агні, цілком антропоморфного, що представляє священний жертвенний вогонь.

Цікавим образом, пов’язаним з обрядовою практикою, є божество Сома. Цей п’янкий напій вважається священною жертвою, що найбільш приємна богам і тому вшановується особливо. Уваги заслуговує поділ ведичних богів на групи, що в певній мірі знаходяться в опозиції одна до одної: асури і деви. Перші лояльні щодо людей і вважалися їх покровителями. Деви – ворожі щодо людей. Пізніше, ставлення до цих груп стало діаметрально протилежним. Безсумнівно, що ідея богослужінь в ведичному періоді знаходилася не на високому рівні. Обрядово ритуальна практика цього періоду центрується на необхідності здійснення жертвоприношень, які втім не носили кривавого характеру, а зводилися в основному до меду, соми, масла. Хоча і професійного жрецтва в цей час ще не існує, але сам ритуал принесення жертви вже ретельно регламентований. Втім цей обряд носив цілком практичний характер: «Du et des (я даю тобі, ти даєш мені)», - так мислив тогочасний віруючий.

Молитва, жива і діюча душа і сутність релігії, безпомилковий показник її досконалості і життєвості, надто формалізована і нерозвинена. Вона постає як вербальний компонент і супровід жертви і фактично нічим не відрізняється від магічних замовлянь і заклинань; вважалося, що молитві притаманна примусова сила: боги не можуть відмовити проханню людини, якщо воно супроводжується приємною жертвою і вірним заклинанням.

Порівняльна простота і нескладність Ведичної релігії підтверджується відсутністю в ній таких фундаментальних для будь-якої релігії уявлень як уявлення про потойбічний світ про душу, що існує поза тілом, про потойбічне визнання. Релігія ще цілком орієнтується на цей, а не потойбічний світ.

Через тисячоліття Ведизм поступово трансформується у брахманізм, що синхронізується із становленням кастового ладу на території Індії. З’являється професійне жрецтво – брахмани, які монополізують відправлення релігійного культу, задоволення релігійних потреб віруючих та інтерпретацію та тлумачення Вед. Вони, поряд із кастрою кшатріїв (воїнів), з яких виходили князі і царі, утворюють істеблішмент тогочасного І. суспільства. Втім, до елітних, арійських каст відносилася також решта вільного населення тогочасної Індії – землевласники, скотарі, гендлярі, що утворювали варну вайш’їв; четверту ж касту наповнювало найбільш знедолене населення Індії раби і нащадки підкорених народів. Цей лад закріплюється законодавчо в тогочасній історичній пам’ятці Індії – законах Ману ( V ст. до н.е.). З появою професійних служителів культу надзвичайно ускладнюється культура, набуваючи аристократичних камерних рис. Публічних обрядів і жертв немає. Принесення жертви є предметом особистої турботи, хоча і здійснюється тільки брахманом. На домінантні позиції в цей час висуваються нові божества, зокрема Брахма. Молитва, силу якої уособлює сам всемогутній Брахма, набуває в цей час надзвичайно великого значення. Тогочасний індієць вважав, що світ підпорядкований богам, боги ж підпорядковані молитвам, молитви ж у владі брахманів, отже брахмани є справжніми богами.

Із інших божеств більш авторитетними стають Вішна і Шіва, які мають свої жіночі пари. З Вішну пов’язують богиню Лаксимі, з Шивою – Парваті або Калі. В цей час народжується одна з важливих релігійних теорій, яка пізніше стає живою і діючою душею і сутністю більш пізніх релігійних традицій Індії – ідея перевтілення (реінкарнації). Дослідженнями достеменно встановлено, що ця іде є продовженням релігійних традицій автохтонних народів (дравідів) Індії, де мали місце тотемістичне уявлення про реінкарнацію – повторне перевтілення душі померлого.

В законах Ману про переселення душ зустрічається спорадично і фрагментарно. Втім в Упанішадах – більш пізніх брахманістських творах ця ідея – домінантна. Згідно вчення про реінкарнацію душа людини після її смерті не загине, а перевтілиться в інше матеріальне тіло; і, виходячи з цього – мета людини – очікувати на перспективи втілення в людину більш високої касти. Існує, втім, покарання за гріхи: за грішні думки людина (душа її) має втілитися в представника нижчої касти, за мовний гріх – в тварину , за негідний вчинок – в не одухотворений предмет. Теоретичним виправданням і обґрунтуванням і індійській філософії уявлень про реінкарнацію стала ідея – карми – закону всезагального причино наслідкового зв’язку у Всесвіті. Стосовно людини цей закон твердив, що всі вчинки людини мають прямі наслідки для його майбутніх втілень: правдою людина перероджується в більш шляхетну людину, грішник – в тварину, рослину, камінь тощо.

В середині І тис. д. н.е., шукаючи істину, бурхливо розвивається релігійно-філософська думка. Насамперед, це Упанішади – богосл. – філос. Трактування яких налічується більше 250. Незважаючи на різноманіття філософських систем, відбитих в Упанішадах, вони, в основному, зводяться до 6 класичних типів: Веданта, Міманса, Санкхья, Йога, Ньяя, Вайшешика. Дві перших – езотеричні, з ними знайомляться тільки посвячені – жерці, брахмани, основна ідея Веданти – пантеїстична, – злиття окремих душ людей – …із світовою душею – Брахмою, - головним богом брахманів. Міманса освячує вічність, абсолютність авторитету Вед. Разом із ним в Упанішадах зустрічаються відверті атеїчтисні і матеріалістичні погляди: наприклад вчення за яким першоосновою світу вважалися матеріальні початки: вода, вогонь, повітря, земля (неортодоксальне вчення – Червака) або Локаята, що прямо заперечувала існування богів. Нетривіальним є вчення Йога, що дало початок відомому згодом індійському … Ця система релігійно-філософських принципів та психологічних вправ з елементами самоконтролю, яка мала за мету трансформацію свідомості, самовдосконалення (духовне і фізичне) людини.

В 6-5 ст. д.н.е. майже одночасно виникають буддизм і джайнізм. Між цими віровченнями дуже багато спільностей, проте доля їх різна. Одна релігія стала з часом світовою.

Джайнізм (санкрипт – «переможець», від власного імені Джина) – релігія, що виникла в VI ст. д. н. е. в Індії. Послідовники Д. джайни вважають релігія передана їм із давніх давен, сивої давнини 24 пророками, останнім з яких був Махавіра Джина. Поширення рел.-реформаторського і філософського вчення Д. як і буддизму, на противагу пануючому брахманізму, було обумовлено зростанням протиріч між окремими варнами, кастами, що супроводжувало виникнення крупних рабовласницьких господарств, а також масовим невдоволенням населення кастовими умовностями, які освячував брахманізм. Соціальну базу нової релігії на початку і згодом складали торгово-ремісничі прошарки міст і селяни.

Д. відкидає божественну обумовленість кастового ладу, хоча в той же час він ніколи активно не виступав проти варн, або каст.

Д. відкидає 1) брахманський пантеон богів і жертвоприношення, 2) заперечує авторитет Вед, виступає проти брахманських обрядів і існування світової душі – Брахми і єдиного бога, творці і хранителя універсала, а носіями життя вважає душі окремих людей. Як ідеалам і божествам, що володіють всезнанням і всемогутністю, д. вклоняються своїм напівміфічним пророкам. Визнаючи матерію і дух як дві вічно існуючі субстанції, вони віддають перевагу духовному початку. Д. запроваджує тезу чисельності одвічних душ, яких стільки ж. скільки ж живих істот, і навіть більше, тому що джайни вважають живими і неживі матеріальні предмети. У зв’язку із цим джайни придають великого значення – ахимсі – незашкодженню живим істотам, в основному людям і тваринам.

В людині розділяють дві сутності – матеріальну (тіло) і духовну (душа). Перша, за їх вченням, смертна, а душа, яка міститься в тілесній оболонці, лише співіснує із нею, може змінюватися і розвиватися. Бажання, потяги, поривання людини, яких вона зазнавала у попередніх існуваннях тримають душу як в ланцюгах в тілі, аби душа сягнула повного блаженства, людина повинна звільнитися від бажань. На відміну від Буддизму, Д. не стверджує, що життя це страждання і зло. За його вченням, тільки дурне життя – зло. Тому нірвана, тобто стан душі після припинення перероджень у джайнів – це ліквідація окремої душі, а досягнення нею нірвани – розглядається Д. як сенс життя. Для спасіння згідно із Д., необхідно вірити у пророків, розуміти їх вчення і строго виконувати встановлені ними правила, норми і приписи і одночасно із цим самовдосконалюватися. Ці правила, в основному, зводяться до вимог: не вбий (ахимса), не вкради, не обманюй, не будь розпусником, не користолюбствуй.

Джайнізм поділяється на 2 течії: дігамбари і шветамбари. Перша, найдревніша, будь-якому віруючому приписує відмову від усіх спокус життя, аскетизм. Друга запроваджує і поширює тезу менш строгого життя. Шветамбари в наші часи більш поширені серед джайнів.

Дж. Поширений в основному в зах. Регіонах Індії. Його послідовників налічується близько 3 –х млн. членів; в основному це маєтні мешканці міст: торговці; ремісники, гендлярі. З часом Д. розвинув обрядовість, були зведені величні храмові споруди і будівлі.

З виникненням буддизму починається суперництво його з брахманізмом, який освячував і практично виправдовував кастовий лад. Для того, щоб успішно конкурувати з Б. треба було модернізувати стару релігію з її цілком елітарним, аристократичним характером, релігію майже відірвану від мас, яка цікавила лише брахманів. Результатом подібного пристосування, вірніше результатом тривалого суперництва стали нові явища в релігійному житті Індії, які звичайно називають епохою індуїзму.

В цей час більшість ведичних богів відходить в минуле. Втім у спрощеному і адаптованому під потреби мас і з’являються нові боги, вірніше нові іпостасі старих богів. З іншого боку самі уявлення про богів стають більш демократичними. Боги, яким вклонялися брахмани для інших варн поставали або умоглядною абстракцією, ідеєю, або принципом, а тому майже ніякого враження на свідомість більшості віруючих не справляли. Необхідно було наблизити їх до мас, створити образи народних богів. Своєрідним задоволенням цієї потреби постає поява вчення про аватари (несходження, втілення): кожний небесни бог повинен мати свою земну аватару. Деякі з аватарів стають надзвичайно популярними – це фактично земні боги-спасителі.

Взагалі ж серед усього різноманіття богів найбільш шановані є: Брахма, Вішну і Шива. Вони складають «трімурті» – трійцю, тріаду головних інд. богів, уявлення про яку певно завдячують впливу хр-ва, і уособлюють три основні функції – творчу, охоронну і руйнівну. Найбільш шанований перший член трійці – Брахма, творець всього сущого – живого і минущого, без якого нічого не могло бути. Втім, незважаючи на це, самостійний культ Брахми майже відсутній, а обряди на його честь – скудні і фрагментарні. Справа в тому, що перевага віддається Вішну і Шиві, що доступні і близькі широкому загалу віруючих. Шанувальники цих богів – вішнуїти та шивайти складають сьогодні дві основні групи індуїстів. Так Вішну постає в багатьох образах і обирає собі десятки різних імен.

У нього надзвичайно багато аватар; втім особливою є восьма аватара Вішну – Крішна – милосердний бог спаситель, який страждає і гине за людей, а також Рама – легендарний ватажок арійців, герой давньоіндійського епосу Рамаяни; іншими аватарами Вішну є Будда (9 втілення), прихід 10-ї аватари Калкі ще очікується. Шива поєднує в собі амбівалентні протилежні риси, які, втім, злиті між собою – він водночас і носій смерті, руйнівник, і переможець її, що дарує життя. В Індії популярний культ жіночих божеств, які постають як дружини основних богів. З часом Індуїзм розвив пишний культ з його велетенськими храмами, урочистими ритуалами і іншими обрядовими діями, які впливають на свідомість віруючих. І. сповідає 85 % населення Індії, він поширений в Пакистані, Непалі, Бангладеш, Малайзії, Шрі-Ланці, деяких країнах Африки. Модернізовані версії з культами гуру сповідає населення Європи та Америки. В Україні неоіндуїзм репрезентують громади Крішнаїтів, Шрі-Чінмоя та ін..

Наприкінці 15 ст. на ґрунті національної боротьби з мусульманами завойовниками утворилась своєрідна секта сикхів, яка згодом перетворилася в особливий військово-релігійний орден, який упродовж 2-х століть виступав проти мусульман, а згодом проти англійців.

Засновником секти був Нанак – індус з торгової касти кшатріїв, який знаходився під сильним впливом пантеїстичної філософії Веданти. 1) Віровчення ґрунтується на визнанні єдиного не персоніфікованого бога; всі явища світу є результатом еманації його сили. 2) Бог – це абсолютна сутність, полишена будь-яких атрибутів; він втілює у собі творця, хранителя і руйнівника (функції, що притаманні Брахмі, Вішну і Шиві). Він безсмертний і незмінний, а тому не має аватар. Наблизитись до нього і з’єднатися із ним можливо через любов, віру, відданість і благочестиві роздуми, що не передбачає втім аскетизму і монащества. Основні ідеї сикхізму викладені в священній книзі «Аді-Гранта», що зберігається в головній святині сикхів – Золотому храмі Амритсара. Соціальна платформа с. – засудження кастового поділу та активна позиція віруючих. В склад с. є сепаратисти і відверті екстремісти, що вимагають відокремлення від Індії.

Серед релігій Китаю пильної уваги заслуговують конфуціанство та даосизм. Засновником першої є Конфуцій (551-479 д.н.е.) – давньокитайський філософ, в сферу інтересів якого входили етико-полії, педагогічні та релігійні проблеми. ЗА його думкою, якщо людство буде дотримуватися моральних норм і приписів, на землі встановиться мир і спокій. За вченням К., суспільство поділяють на «благородних» і «неблагородних» людей. Духовний стрижень перших складає вчення «про велику мораль», що має небесне походження. Звідси такий важливий культ Неба. Це вища всезагальність , абстрактна і холодна, байдужа щодо людини. ЇЇ неможливо любити, вклонятися, з нею неможливо злитися, нею немає сенсу захоплюватися. Певно тому К. в цілому антропоцентричне, в центрі уваги К. – проблеми людини, його майже не цікавлять проблеми космогонії, окультизму, метафізичні спекуляції. Надзвичайно важко переоцінити значення К. для подальшої історії культури, всіх сфер життєдіяльності Китаю, але К. не міг, не зважаючи на культивування його у всіх сферах життя, вгамувати духовну спрагу населення Китаю, адже за його межами залишалося все містичне, ірраціональне. Екзістекціальна функція релігії випала в ці часи на долю даосизму, який розкривав перед людиною вічні проблеми життя і смерті, сенсу існування, жагучі таємниці Всесвіту. Д. виникає в Китаї майже одночасно з вченням К.. Його засновником вважається легендарний Лао-Цзи. Легенди повідомляють про його чудесне переродження (мати його носила декілька десятків років і народила старим; звідси і його ім’я Л-ц – «стара дитина», і ще «філософ»). В центрі святого письма Д. – трактату «Дао-де-цзин» (4-3 ст. д.н.е.) – вчення про велике Дао, - всезагальному законі або Абсолюті. Дао всюди і у всьому завжди і безмежно. Його ніхто не створював, втім все походить від нього, воно дає початок, ім’я, форму всьому на світі. Навіть саме Небо слідує Дао. Смисл і мета життя – пізнати Дао, слідувати йому, злитися з ним. Еманацією Дао є «де», якщо Дао все породжує, то «де» все наснажує. Неважко помітити подібність ідеї Дао індо-арійській концепції великого Брахману, безмежного Абсолюту, еманація якого створює видимий феноменальний світ, злиття із яким мета існування давньоіндійських філософів, брахманів і аскетів.

Безумовну цікавість всіх, хто знайомиться з Даосизмом викликають в ньому напружені пошуки безсмертя. Тіло людини (мікрокосм), яке даоси уподібнювали Всесвіту (макрокосму), є вмістилищем духів – монад, результатом взаємодії чоловічого і жіночого начала (інь та янь). Для того, щоб досягти безсмертя людина має не тільки потурбуватися про те, щоб духи монад, яких понад 36 тис. не покидали тіло, але й зміцнити його позицію. Для цього, серед безлічі інших методів варто звернути увагу на обмеження в їжі: людина має відмовитися від м’яса і вина, потім взагалі від грубої і пряної їжі (духи не виносять крові і різкі запахи) і, врешті решт, перейти на легкі фруктові суфле, горіхи, корицю і вживання магічних мікстур. Іншим елементом для досягнення безсмертя були спеціальні дихальні і фізичні вправи і пози (асани) – …оленя, черепахи – частково запозичені з Йоги, а також дотримання правил спілкування між полами. Також передбачалося періодичне постукування зубами, кошлатання волос на голові, розтирання скронь і володіння диханням. При всьому цьому кандидат в безсмертні мав засвідчити свої надзвичайні моральні якості – здійснити не менш ніж 1200 доброчинних дій, які, принаймні один нечестивий вчинок могли звести нанівець. Підготовка до безсмертя займала у кандидата все життя, але сам перехід до завершального акту був найважливішим – злиття дематеріалізованого організму з великим Дао було містичним і під силу тільки посвяченим в нього: просто була людина і її не стало, вона не вмерла, а дематеріалізувалася, досягла безсмертя.

Досягнення безсмертя покликало до життя появу алхімії, в якій були щиро зацікавлені Китайські імператори, дослідів трансмутації металів, обробки мінералів тощо. Даоси у середньовічному Китаї стають монополістами актуальних наук. Вони активно розвивали астрологію, прогнози якої знайшли застосування в політичній боротьбі в особистому житті тогочасних жителів (без згоди даоса і його передбачень, узгоджених із гороскопом жодне важливе рішення не приймалося); різноманітні дивінаторні (гадальні) практики, мантику (геоманти). Це побічно стимулювало розвиток астрономії, анатомії (знахарстві). Д. справив важливу роль на історію і культуру Китаю, хоча цей вплив з першого погляду залишився монополістичним.

Національними релігіями також є Синтоїзм – національна релігія японців та іудаїзм національна релігія євреїв. Синтоїзм (синто – яп. – шлях богів) – релігія, що сформувалася в 6-1 ст. на базі родоплемінних анімістичних культів та шаманства. С. – поклоніння пов’язано із … божеств і духів (камі), які згідно змісту віри оживлюють всю природу і здатні до втілення у будь-який предмет (фігурку божества, дзеркало), який стає об’єктом поклоніння. Найважливішою серед божеств я богиня сонця Аматерасу Амікамі. Згідно з С. зв'язок між камі і людьми здійснюється через нащадка богині Аматерасу на землі імператора (мікадо) , який є за синтоїзмом, - родоначальником усіх японців, якому воздаються божественні почесті. Культ імператора, династичний С., храмовий і домашній культ складають основу обрядової практики Синто. З поразкою Я. у світовій війні божественне походження мікадо заперечується, хоча в деяких відношеннях С. модернізується і відроджується.

Іудаїзм – одна з національних, монотеїстичних релігій, що поширена головним чином серед євреїв. Формування І. починається з 2 тис. до н.е. і визначається, зрештою, розвитком принципово нової релігійної ідеї – концепції Бога-творця і управителя Всесвітом. Драматична історія становлення єврейського етносу … його з Богом Ягве, Богом племені Іуди; боротьба з політеїзмом і явищами квазірелігійності в середовищі «вибраного Богом народу», яким вважають себе євреї і складають наріжний камінь давнього історії іудаїзму, уявлення про яку відбилося в П’ятикниж’ї Мойсея (Торі) – що шанується за святе письмо іудеям. Джерелом віровчення вважається також Талмуд (священний переказ – складна схоластична система коментування старозаповітних книг). Окрім віри в єдиного Бога Ягве, культ якого був результатом тривалої боротьби міжплемінних культів; віра в месію (спасителя), теза боговибраності євреїв, чисельні ритуальні приписи (248) і заборони (365), що регламентують всі сторони побуту віруючих є характерними особливостями І.. Іудейським святилищем є си…, яка утворилася внаслідок зруйнування єрусалимського храму, після полону вавилонського. Іудаїзм зараз є державною релігією Ізраїля. Деякі ідеї іудаїзму «боговибраність» і зараз використовуються іудеїстичними націонал-радикалами сіоністами в їх політичних та ідеологічних маніпуляціях.


3429643283951335.html
3429708893792290.html
    PR.RU™