Методи нормування і способи встановлення норм.

Розрізняють методи нормування і способи встановлення норм.

Метод нормування визначає, яку методичну і розрахункову основу обрано для встановлення норми затрат праці тим чи іншим способом.

Спосіб встановлення норми показує, на підставі якої інформації та яким шляхом її визначено.

Практиці відомі кілька методів нормування і способів встановлення норм.

Сумарні методи дістали свою назву від того, що норми встановлюються відразу на цілу операцію або комплекс операцій без розчленування на складові частини, тобто сумарно.

Аналітичні методи, навпаки, передбачають ділення операцій чи комплексу робіт на дрібніші елементи, ретельний аналіз їх змісту, дослідження чинників, що визначають тривалість кожного елемента, проектування нового, раціональнішого складу операцій з урахуванням кращого виробничого досвіду. Це найбільш трудомісткі, але водночас і найбільш точні методи нормування.

Норми, встановлювані сумарними методами, або досвідно-статистичними, не відповідають завданням підвищеної ефективності виробництва внаслідок слабкого їх обґрунтування. Вони не відбивають справжніх трудозатрат і не стимулюють працівників до підвищення продуктивності праці.

Залежно від об'єкта нормування, бажаної точності встановлення норм, рівня використовуваної техніки, технології та організації праці, досвіду нормувальника розрізняють три способи встановлення норм сумарним методом:

- досвідний;

- порівняльний;

- статистичний.

Суть досвідного способуполягає в тому, що норма визначається на основі суб'єктивної оцінки нормувальника (майстра, технолога). Найсуттєвішим недоліком цього методу є його суб'єктивність. Адже досвід нормувальника найчастіше пов'язаний з технологією і організацією виробництва «вчорашнього дня».

Отже, за стопроцентним виконанням норм далеко не завжди стоїть стопроцентне виконання виробничих завдань.

Порівняльний спосібполягає у підборі деталі чи операції-аналога та зіставленні тих характеристик, які саме визначають норму часу. Чим більшою є подібність деталей, тим краще норма деталі-аналога відповідає тій деталі, на яку встановлюється норма. Існує й дещо модернізований варіант, коли зіставляються кілька важливих параметрів виконуваної роботи (маса, діаметр, довжина коробки, тощо), розраховується поправочні коефіцієнти для відповідного уточнення норми. Цей варіант набув назви способу попередньої інтерполяції (порівняння по основних переходах операції). Він поширений на тих підприємствах, де використовуються уніфіковані деталі та типові технологічні процеси. Проте складність пошуку порівняльних видів робіт (операцій, деталей), суб'єктивізм у доборі деталей - представників, традиційна недооцінка впливу організаційно-технічних умов виробництва не сприяють широкому використанню цього способу.

Статистичний спосібприпускає використання даних про затрати праці на конкретну операцію (деталь, вибір), що була у виробництві у минулому. Питома вага статистичних норм в умовах швидкого оновлення асортименту продукції зменшується, хоча вони можуть бути використані також при встановленні затрат праці на унікальні одиничні види продукції.

Незважаючи на притаманні їх недоліки, досвідно-статистичні норми на окремих підприємствах залишаються досить популярними. Головна причина цього - це державна або нічийна власність на засоби виробництва, незаінтересованість трудового колективу в підвищенні продуктивності праці.

При використанні аналітичних методів норму затрат праці розраховують на основі детального вивчення виробничих можливостей робочого місця, аналізу технічного процесу, кожної операції та її елементів.

Використання аналітичного-дослідного методу нормування на підприємствах обмежене внаслідок його складності, необхідності проведення масових фото-хронометражних спостережень, їх трудомісткої обробки і проведення спеціальних розрахунків.

Основним завданням аналітичного-дослідного методу є не так одержання норм затрат праці, як створення нормативних матеріалів для подальшого встановлення норм аналітично-розрахунковим методом.

Аналітично-розрахунковим методом нормування праці широко застосовується на підприємствах, завдяки ряду переваг перед аналітично-дослідним методом.

Ось ці переваги:

- трудомісткість розрахункових норм значно нижча, ніж хронометражних;

- точність розрахункових норм майже не поступається точності хронометражних;

- розрахункові норми легше впроваджувати, ніж хронометражні, тому що їх обґрунтованість не викликає сумніву, адже вони базуються на нормативних матеріалах і враховують організаційно-технічні умови виробництва.

Процес встановлення норм аналітично-розрахунковим методом включає такі процедури:

- аналіз структури трудового процесу та можливостей його
вдосконалення;

- вивчення, та у разі потреби поліпшення організаційно-технічних умов виконання трудового процесу;

- вибір нормативів часу, що відповідають даним організаційно-технічних умовам;

- визначення тривалості кожного елемента та усієї норми в цілому.


3435214054917597.html
3435277924230887.html
    PR.RU™